Історія села

Центром сільської ради є село Новотроїцьке, яке розташоване в південно-західній частині Красноармійського району Донецької області на відстані 15 км від районного центру і залізничної станції – м. Красноармійська, 97 км від обласного центра – м. Донецька.

Утворено сільську раду в 1918 році. До 1985 року до її складу входили 11 населених пунктів: с. Новотроїцьке, селище Новопустинка, с. Жовте, с. Новооленівка, с. Нововасилівка, с. Успенівка, с. Новоолександрівка, с. Новоєлизаветівка, селища Надеждинка, Котляревка і Пушкіна. У 1985 році за рішенням Донецького облвиконкому «Про утворення нових сільських рад» (№ 485 від 24.12.1985 р.) за рахунок розукрупнення Новотроїцької сільської ради утворена Новоєлизаветівська сільська рада, у підпорядкування якої передані село Новоєлизаветівка і селища Надеждинка, Котляревка, Пушкіна.

Історія утворення і розвитку території Новотроїцької сільської ради, як і доля кожного її мешканця, має багато важливих і славних сторінок.

Землі наші – багаті, краї — привабливі. Недарма, ще з давніх-давен люди заселили ці місця.

В 1995 році поблизу села Нововасилівка краєзнавцем Кудлаєм Ю.В. було виявлено, а на протязі двох років потому активно досліджувався вченими Донецького обласного краєзнавчого музею, курган, який є стародавнім кладовищем і святилищем. В ньому знайдено 13 поховань, що відносяться до далекої доби бронзи й датуються 14-13 ст. ст. до н.е. (3400 років тому). Імені народу, який жив тоді в наших краях, ми не знаємо. Археологи умовно називають їх носіями зрубної культури, названої так через особливості поховальних споруд, і вважають пращурами скіфів.

У XI на початку ХУПІ століття кримські і ногайські татари здійснювали набіги на лівобережну Україну, залишивши після себе найдревнішу сухопутну дорогу, яка в міру освоєння Дикого Поля перетворилася в знаменитий Муравський шлях, що проходив неподалік від існуючого зараз села Новоолександрівка Новотроїцької сільської ради. Стрімкими набігами пронеслася орда по окраїнах слов’янських земель, розорила, розграбувала поселення.

Історія села

 

У кінці ХУПІ століття на південно-східній Україні після ліквідації царизмом Запорізької Січі почався активний процес колонізації колишніх запорізьких земель. Так німецькі колоністи поселилися в селі Новоолександрівка. Старожили же пам’ятають про існування колгоспу «Гермінталь» (до вересня 1943 року в селі Новоолександрівка). А село до сих пір у народі називають “німецька колона” або просто – “колона”. З початком Великої Вітчизняної війни, з метою недопущення переходу радянських німців на сторону своїх співвітчизників, колоністів з Новоолександрівки було переселено до Казахстану.

Розповіді про історію наших сіл бережно передаються із покоління в покоління. Зі спогадів старожилів села Нововасилівки Максима Олексійовича Безуглого (1884 року народження), Якима Петровича Дем’яненка (1896 року народження), Тимофія Єрофейовича Шейка (1891 року народження), які записані справжнім патріотом свого села, вчителем Гусаком Олександром Петровичем, після Кримської війни солдати-інваліди звільнялися з кріпацтва і отримували право поселення зі своїми сім’ями по всій території України. Ось і скористалися цим правом переселенці із села Василівка нинішньої Запорізької області, переїхавши жити на степові простори біля річки Солоної. Переселенці назвали село Новою Василівкою. Ця подія, ймовірно трапилася в 1855 році. Село Нововасилівка має ще й другу неофіційну назву — Тонкова. Бо тут було багато переселенців із села Тонкого нинішньої Дніпропетровської області, за що їх почали звати тончанами, а село ще й досі інколи називають Тонкова. За іншою версією, всі поселенці проживали на землях поміщика Тонкого, тому їх і звуть тончанами.

Також старожили говорили, що далі на схід утворилося село, жителів якого називали тавричанами, бо вони були вихідцями з Таврійської губернії. І дійсно, у офіційному довіднику “Історія міст і сіл Української РСР” зазначено, що село Новотроїцьке було засноване в 1877 році вихідцями із Таврії . Правда, щодо дати заснування села є сумніви. Бо, як свідчать матеріали досліджень краєзнавця, члена Національної спілки журналістів України Петра Гайворонського, таке твердження є помилковим. В знайденому ним архівному документі датованому кінцем ХУІП століття “Описание города Бахмута и его уезда со всеми лежащими в них дачами, какое число мужескаго и женска пола Душ, с какою мерою земель, со внесением Экономических примечаний” під номером 225 значиться “Деревня Новотроицкая Секунд-Майора Ивана Федоровича Войнова”, де мешкало 148 “мужескаго пола” і 114 “женска пола”, в примітках зазначається, що на березі річки Солоної стояв панський маєток з господарськими будівлями і додається карта.

Отож, село Новотроїцьке існувало вже у ХУІП столітті, а вихідці з Таврії прибули на вже заселену територію. Цей факт підтверджують і записані свідчення старожилів: заможні селяни з Таврії (із сіл Михайлівки, Балок, Білозерки), в 1875 році стали купувати у Єкатеринославському банку землі поміщика Войнова і заселяти їх. Назва села походить від релігійного свята «Трійця». Першими поселенцями цього села були Маля, Тищенко, Циганій, Костюк і ін. Річка Солона тоді була досить широкою і повноводною. Напроти хутора Новопустинки стояли два водяних млини. Хутір Новопустинка заселявся місцевими заможними селянами значно пізніше. На місці економії почали розробляти кар’єр, де добували вапно.

В кінці XIX століття розвивалася соціальна сфера сіл. Так, у селі Нова Василівка було побудовано школу, яка працювала аж до 1968 року (учбовий заклад переселився в новобудову в с. Успенівка, а будівля старої школи збереглася і по цей час). Школа в с. Новотроїцьке збудована в 1904 році. Зі спогадів Солода Семена Омеляновича, мешканця села:

“Строительство школы велось на средства земства. Подчинялась школа земству и церкви.

 

Строил ее помещик Деревицкий на свои средства, но внутреннее оборудование

приобретено церковным правлением за счет обложения парафиян-прихожан.

Каждая семья, в которой имеются сыновья, подлежавшие венчанию, должна была внести плату за венец. За невест плата не бралась.

Плату за крещение, похороны устанавливал священник и церковный староста.

Кроме этого прихожане должны платить за молебен, панихиды, поминки упокойных рабов божьих.

Церковь жестоко преследовала инакодумцев, инаковерцев и других лиц не посещавших богослужения.

Каждый прихожан обязан посещать богослужения, исповедаться и причаститься

Священники 2 раза в году ездили по дворам давали молитвы, за что им православные обязаны давать, кто чем располагает. Например: брали они буханки хлеба, сало, муку, яйца, курей, уток, мед, пшеницу и другие злаки и деньги.

Все это забирал священник, диакон и псаломщик.

Каждый Новый двор, новый дом должен был освящен, за что хозяин платил.

Регистрация о рождении, смерти, венчания и развода проводилась церковью.

Имена новорожденных давались только священником.

Жители, которые входили в данную парафию не имели права венчаться в другой парафии, а если это делалось то только с согласия на то священника.

В школе в обязательном порядке введен урок закона божьего. Вели этот урок только священники.

За незнание Закона божьего священники избивали учеников и наказывали разными способами вплоть до изгнания из школы.

О каждом инакодумце, а также не посещавшем церковь священник доносил в жандармское управление.

Общество должно было построить священнику дом с хозяйственными строениями, выделить земельную площадь не менее 20 десятин.

Все хозяйство обслуживали батраки и батрачки за корм и самую мизерную плату”

Про революцію 1905-1907 років в селах майже не знали, хоч окремі розповіді про революційні події селяни привозили з Гришиного, куди їздили базарювати.

У 1914 році чимало селян мобілізували на фронт. Так, Тимофій Єрофійович Шейко воював у складі армії Брусилова.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції всі землі належали заможним селянам. Деякі з них мали 100-120 га землі, яку обробляли наймані селяни.

У період революції був створений підпільний змішаний комітет у кількості 7-9 чоловік з числа жителів с. Новотроїцьке і селища ім. Шевченко (Лиса гора). Керував підпільною групою Нефьодов.

Активні учасники революції і громадянської війни: Бова Андрій Єпіфанович, 1900 року народження (взводний командир кав. ескадрону 4-го Задніпровського стрілецького полку 1-й Кримської дивізії, мав нагороду «Золота грамота», у 1917 р. партизан загону Зацепіна), Костюк Олексій Панасович 1901 року народження (революціонер, з 1919 р. по 1923 р. – рядовий у 4-м Задніпровському стрілецькому полку 1-й Кримської стрілецької дивізії), Костюк Григорій Панасович 1896 року народження (член полкового комітету 186 Асландузского полку; у 1917 році голова кулеметної команди того ж полку, наприкінці 1917 року був обраний членом корпусного комітету 16-го армійського корпуса), Гутиря Василь Євтифійович 1885 року народження (з 1917 р. по 1918 р. учасник революції, рядовий, з 1918р. по 1920 р. у громадянській війні, рядовий, 1-й ударний Радянський полк).

Селянських виступів, страйків на території не було.

1917-1922 роки. За спогадами Безуглого Артема Сергійовича панувала повна владна чехарда (то червоні, то білі, то махновці захоплювали села), яка тривала майже до 1922 року.

У 1921 році додала горя ще й засуха. Багато людей померло з голоду, бо хліб забирали і червоні, і махнівці.

Ревком створений у 1918 році, Рада селянських депутатів – у 1922 році. Хто був першим керівником не з’ясовано.

Із встановленням влади червоних в селі Нововасилівка була організована комуна (з 1929 року це – СОЗ, з 1930 року – артіль “Більшовик”) із загальним столом, завдяки чому багато жителів перестало голодувати. Керував комуною добрий господар Аврам Андрусенко.

У 1927 році група малоземельних селян села Новотроїцьке – брати Шульга Микола Онопрійович і Семен Онопрійович, Костюк Олексій Панасович, Солод Стефан Омелянович і інші об’єдналися в товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). Очолив ТСОЗ комуніст Шульга Микола Онопрійович. Важко було господарювати. Не було посівного матеріалу, тяглової сили, не вистачало робочих рук, їхнє господарство мало 70-80 га землі, 6 коней, один плуг, два культиватори і три борони. Земля була гірша, ніж у багатих. Були удачі і невдачі. Куркулі організовували ці невдачі в боротьбі проти колективізації одноосібних селян.

У 1928 році селяни ТСОЗ об’єдналися з Комуною № 7, яка була розташована в селі Новооленівка. Ядром комуни були організатори ТСОЗ. До них приєдналися комуністи сусідніх сіл: Земляний Петро Миронович, Савченко Фрол Григорович, Гусак Іван Олександрович і ін. Так уперше було організовано комуну імені Реввійськради. У той час почалася масова колективізація по всій Україні. Трудове селянство переконалося в тому, що єдиний шлях до кращого життя лежить через колективне господарство. У комуні вперше з’явилися трактори, молотарки й інші сільськогосподарські машини. У той час вперше в комуні з’явилися трактористи і механізатори. Першими механізаторами комуни були: Тищенко Іван Якович, Степаненко Іван Захарович і ін. Комуна росла і міцніла.

Голодомор 1932-1933 років злегка зачепив села. Виручила близькість промислових підприємств, де можна було виміняли хліб

У 1933 році комуну імені Реввійськради було реорганізовано в сільськогосподарську артіль з цією ж назвою – імені Реввійськради (пізніше: колгосп ім. РВР, ім. Ворошилова, “Зоря комунізму, ім. Суворова). її очолив Шульга Микола Онопрійович.

Більше 2400 га землі обробляли щорічно трудівники артілі. Організовано 4 ферми: молочнотоварну, свиноферму, вівцеферму і птахоферму. Колгоспники стали жити в статках.

Артіль “Більшовик” в с. Нововасилівка стала колгоспом “Більшовик”, який пізніше, об’єднавшись із колгоспом “Комсомолець” села Новоолександрівка і колгоспом ім. Калініна в с. Успенівка, утворили один колгосп ім. Калініна.

Історія села

 

Не обминули жителів сіл репресії довоєнних років. Одними з найперших були репресовані Данило Земляний, Василь Безуглий, Омелько Божинський, Афанасій Земляний. Григорій Каленикович Земляний був заарештований у 1937 році за висловлювання незадоволення тим, що колгоспники майже нічого не одержують на зароблений трудодень. Реабілітований він у 1989 році.

1941 рік. Почалася Велика Вітчизняна війна. Фашистські окупанти прийшли на нашу Радянську землю.

У жовтні 1941 року був тимчасово окупований Донбас. Війна не обійшла і наші села. За час окупації господарство було зруйноване, вирубані сади, поля заросли бур’яном, будинки покосилися. Життя в селі завмерло. Усе, що не встигли евакуювати наші війська, грабували окупанти. Жителі сіл з ненавистю дивилися на фашистів, що кривавими чоботями топтали рідну землю.

Горе оселилося в кожній оселі. З кожної сім’ї пішли на фронт батько і сини. 360 чоловік були учасниками Великої Вітчизняної війни. З них 234 чоловіки не повернулися в родини. Вони загинули, захищаючи Батьківщину, їх імена викарбувані на пам’ятниках загиблим односільчанам у селі Успенівка і селі Новотроїцьке

У жовтні 1942 року був організований партизанський загін з 28 чоловік. Очолив загін Пасічний Петро Гаврилович. Групою в селі командував Бова Андрій Єпіфанович, який був нагороджений Орденом Червоної Зірки.

В період окупації поліцаї, сини куркулів, як пси кидалися на мирних жителів, активістів сіл і страчували їх. “Під час окупації німці в приміщенні школи, в корівниках і свинарниках розмістили табори військовополонених. Виснажених, босих, в лахмітті, гітлерівські кати під конвоєм зганяли їх на кар’єр за 3 кілометри від села. В цьому ж кар’єрі розстрілювали знесилених військовополонених. Більше 500 невільників загинуло в цьому таборі, їм тепер поставлено обеліск в центральному парку села” (із записів мешканця села Новотроїцьке, вчителя-пенсіонера Крохмальова В.В.)

9 вересня 1943 року війська Радянської Армії звільнили Донбас від загарбників. За роки війни фашисти нанесли великих утрат народному господарству. Перед радянським народом стала велика і відповідальна задача. Усе було спрямовано на відновлення господарства. Не було тракторів, не було тяглової сили, не було посівного матеріалу. Населення голодувало, не було продуктів. У селі не було чоловіків – усі вони продовжували громити ворога. У господарстві був один трактор «ХТЗ» і одна пара волів. Колгоспникам і службовцям доводилося запрягати корів і обробляти землю. Поступово господарство набирало сил, міцніло

З перших днів звільнення сіл почали працювати школи, лікарня, сільмаги, магазин продовольчих товарів.

1946 рік був неврожайний. Почався голод. Вимирали сім’ями. Ховали померлих на цвинтарі, замотаними в рядна. Зокрема, серед вимерлих сім’ї мешканців села Нововасилівки Карпиків, Бубликів, Садових.

У 1947 році в селах з’явилося електричне світло.

Уже в кінці 50-х років колгосп ім. Калініна, який очолив Григорій Степанович Павленко, був одним з передових господарств. Комбайнер Степан Максимович Волков за ударну працю був нагороджений орденом Леніна. Орденом Леніна нагороджений і сам керівник господарства Павленко Г.С.

Росли і люди — трудівники села. Колгоспники стали одержувати більше зерна і грошей на вироблений трудодень. Вони почали відбудовувати старі і будувати нові будинки, колгоспні ферми, зерносховища, сільський клуб.

Зростала культура на селі. Колгоспники стали жити в статку. У будинках з’явилися гарні меблі, радіоприймачі, велосипеди. Потягнулися до грамоти не тільки молоді, а ті, хто не міг у свій час по тій або іншій причині одержати освіту. При Новотроїцькій середній школі був відкритий консультаційний пункт. Його відвідували люди, що суміщали роботу і навчання.

 

В період з 1945 по 1950 роки на територію сільської ради прибували переселенці з Вінницької, Львівської, Чернігівської областей. Мешканців західних областей України приваблювали широкі родючі лани Донбасу, можливість мати роботу. Переїжджали сім’ями. Переселенці розбирали свої будинки і ешелонами везли весь свій скарб на нове місце проживання. Як згадує Луганська Катерина Іванівна (народилася в 1938 році в селі Літиня Дрогобицького району Львівської області), колгосп “Комсомолець” виділяв підводи, щоб новосели могли перевезти свої домашні речі із станції Селидово до села Новоолександрівка. Багатьом сім’ям надавали добротні будинки, які залишилися пустими після виселення німецьких колоністів до Казахстану.

Історія села

У 1968 і 1972 роках побудовані нові середні школи Успенівська і Новотроїцька.

У 1974 році в с. Новотроїцьке здано в експлуатацію 8-квартирний житловий будинок для вчителів. Побудовано прекрасний Будинок культури на 350 місць у 1975 році. При клубі є гарна бібліотека з читальним залом, кабінети для роботи кружків.

У життя села входять нові свята й обряди: «Свято Серпа і Молота», «Свято Врожаю», «День колгоспника». Ушановують людей праці. Тут проводяться урочиста реєстрація шлюбу, урочиста реєстрація народження, проводи в Радянську Армію.

У культурно-масовій роботі села беруть участь не тільки молоді жителі, але і літні колгоспники, вони систематично виступають перед трудівниками села з номерами художньої самодіяльності, беруть участь у роботі самодіяльних хорових, танцювальних, драматичних колективів, у посильній допомозі колгоспу в зборі врожаю. Більше 100 га молодого саду закладено в колгоспі за участю школярів, закладений парк у центрі села, доглядають учні за пам’ятником у центрі села – пам’ятником воїнам Радянської Армії, що загинули в період Великої Вітчизняної війни. У 1961 році поставлений обеліск загиблим воїнам-односільчанам.

 

Історія села

Учні озеленили асфальтовану дорогу від селища Шевченко до села Новотроїцьке.

Читання художньої і періодичної літератури стало потребою для всіх жителів села. Кожна родина виписує 4-5 найменувань газет і журналів. Щодня листоноша розносить колгоспниками сотні екземплярів газет, журналів, листів.

У селі є сільська і шкільна бібліотеки, що обслуговують населення.

У клубі села й у середній школі працюють спортивні секції, їхні учасники захищають спортивну честь села на районних і обласних змаганнях. Стало традицією щорічно на честь Дня звільнення Донбасу проводити масовий велопробіг на батьківщину Героя Радянського Союзу Волкова.

Зміцніла економіка колгоспного життя.

Найбільших успіхів колгосп “Родіна” (колишній колгосп ім. Калініна) досяг у той час, коли головою у 1974 році став Олександр Васильович Пузиков, який головував беззмінно до 1989 року. В ці роки колгосп щороку входив до п’ятірки найкращих господарств району, а сам голова за свою трудову діяльність неодноразово обирався депутатом обласної ради і був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Чимала група колгоспників за свої трудові успіхи нагороджена орденами і медалями.

47 трудівників колгоспу ім. Суворова нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.

 

Історія села

Славу рідної землі приумножують не тільки працівники сільського господарства. Багатьом у районі і області відомі такі імена, як: Мисик Галина Василівна -“Заслужений Вчитель Української РСР”, Явтушенко Михайло Арефович – учасник Великої Вітчизняної війни, колишній директор Успенівської загальноосвітньої школи; Буряк Петро Гаврилович – учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, колишній директор Новотроїцької загальноосвітньої школи та його послідовник, а нині доцент Слов’янського педагогічного університету, кандидат педагогічних наук, член Національного союзу журналістів і письменників України, голова обласного товариства краєзнавців – Романько Валерій Іванович; головний редактор обласної газети “Донеччина” – Ігор Олексійович Зоц, талановитий художник – Майборода Петро Петрович.

Нові часи диктують нові підходи до організації форм господарювання. Сьогодні на території Новотроїцької сільської ради в результаті реформування колективних сільськогосподарських підприємств утворені господарства нових типів і форм власності. Колгоспники одержали право власності на земельні ділянки і на свій розсуд розпоряджаються ними. Дехто сам господарює на своїй землі, а більшість здають свою землю в оренду сільськогосподарським підприємствам, серед яких: СТОВ “Агрофірма “Дружба”, фермерське господарство “Хірлюк і К”, мале приватне підприємство “ФІАЛКа”.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва дала і негативні результати — скорочення чисельності робітників. А вивільнення робочих спонукає їх шукати роботу в містах. Таке становище не сприяє розвитку села.

Разом з тим, місцева влада в тісній співдружності з районною радою працює над виконанням нових програм соціального-економічного та культурного розвитку території. Повністю збережено на селі мережу закладів освіти, культури, охорони здоров’я та забезпечено їх сучасним обладнанням. Сьогодні тут працюють Новотроїцька і Успенівська загальноосвітні школи, дитячий садок. Новотроїцький центр культури та дозвілля і Успенівський сільський клуб плекають нові таланти, які неодноразово доводили свою майстерність на різних конкурсах районного рівня.

Новотроїцька дільнична лікарня, яку очолює молодий спеціаліст, лауреат обласного конкурсу “Молода людина року – 2006” – Цвєтова Ганна Вікторівна, і Успенівський фельдшерський пункт турбуються про здоров’я своїх односільчан. На території ради розвинена торговельна мережа. Забезпечується надійне транспортне сполучення між усіма селами і районним центром.

Історія села

В 2007 році вирішена найбільш болюча проблема сіл — проблема питного водопостачання. Місцева влада під керівництвом сільського голови Горошко Світлани Йосипівни при активній підтримці територіальної громади, районної ради і багатьох небайдужих людей успішно освоїла проект по залученню іноземних інвестицій і за проектом Українського Фонду соціальних інвестицій побудувала водогони з питною водою в села Новотроїцьке, Нововасилівка і Успенівка.

Спільними зусиллями ведуться сьогодні ремонтні роботи в Новотроїцькій Свято-Вознесенській церкві, яка є єдиною дерев’яною церквою у Красноармійському районі та є унікальною тим, що за виключенням воєнних років, тут завжди звучало слово Боже. Настоятелем церкви довгий час був отець Давид, який залишив незгладимий слід у справі збереження духовності в нашому краї.

На зміну одному поколінню приходить інше, щоб продовжити розпочате дідами і батьками, здійснити їх одвічні мрії і бажання. Віримо, що в наших сіл є майбутнє: багате і світле.

На невеликій височині в центрі села Новотроїцьке розташована дерев’яна будівля Новотроїцької Свято-Вознесенської церкви, яка входить до складу Красноармійського благочинного округу. В „Довідниковій книзі Катеринославської Єпархії за 1913 рік” значиться, що „Вознесенская церковь Селидовской волости, села Новотроицкое – деревянная, устроена в 1893 году». Названа церква на честь великого і світлого свята Вознесіння Господнього. На протязі 47 років служив тут священиком Павло Петрович Сулима, який закінчив церковно-учительську школу.

Вже на початок 1913 року церкву відвідувало біля 2000 прихожан. Церква мала 33 десятини землі і мала дохід в 100 рублів. Церковний капітал складав 2218 рублів. Церква мала будинок для священнослужителів.

Церква була однопрестольною. Головною іконою була ікона Вознесіння Господнього.

За виключенням воєнних 1941-1945 років, тут завжди звучало слово Боже. В період окупації території німецькими військами в приміщенні церкви був розташований табір військовополонених.

До теперішнього часу церква збереглася в такому вигляді, якою і була збудована. На сьогодні – це єдина дерев’яна церква в Красноармійському районі.

Значний внесок у справу збереження духовності в нашому краї вніс ігумен Давид, який був настоятелем Свято-Вознесенської церкви з 1976 року по 1992 рік. Багатьом допоміг отець Давид  молитвою, зціленням. До нього приїжджали за допомогою навіть з віддалених областей. Отець Давид піклувався про те, щоб приїжджі були нагодовані, мали де переночувати. В будиночку на території церкви кожен міг знайти притулок.

Свій земний шлях отець Давид закінчив на службі у храмі. В останньому зверненні до прихожан він сказав: „Моліться, все розповідайте мені, я вас почую і допоможу”. Похований батюшка на його прохання у затишному дворі церкви. На його могилу за допомогою, порадою, благословенням приходить багато людей. І кожен із них вірить в те, що отець Давид і після своєї смерті, як і заповідав, почує і допоможе.

Продовжувачами справ отця Давида по відродженню духовності та по збереженню церкви стали протоієрей Петро Гуцул та ієрей Дмитро Зінчук.

 

 

Статистичні дані (станом на 01.01.2019 року):

 

Назви населених пунктів, що входять до складу сільської радиВідстань до центральної садиби, кмПлоща населеного пункту, гаНаявне населення, чол.Кількість домогосподарств
село Новотроїцьке0146,0471211
селище Новопустинка241,45333
село Жовте549,06339
село Новооленівка879,48140
село Нововасилівка397,3280128
село Успенівка573,4330132
село Новоолександрівка864,310545
Разом550,81383628