[bvi]
  • Українська
  • English

Історія села

Села Михайлівка і Мемрик засновані німецькими селянами з релігійної секти – меннонітів, послідовниками голландця Сімонса Мена. У 1885 році переселенці з Молочаєвських колоній (нинішньої Запорізької області) викупили землі у двох панів – Котляревського та Карпова. На ній поселились 221 родина загальною чисельністю 2147 чоловік. Таким чином було засновано Мемрикську колонію до якої входило 10 сіл, у тому числі й наші села Михайлівка та Мемрик.

 

В селі Мемрик розташувалось 21 фермерське господарство. Кожна родина переселенців отримала по 0,60 га. Біля села знаходився великий ліс з ярами та балками, який називався Мемрик (назва скоріше тюрського походження).

 

На території нинішнього села Михайлівка розташувалось два села: Михайлівка (Michelsheim) та село Котляревка (отримало назву від пана Котляревського). В селах Михайлівка та Котляревка розташувалось 73 господарств по 0,30 га землі кожне.

 

Не дивлячись на деякі труднощі, села почали багатіти та процвітати завдяки багатим врожаям овочів та фруктів. Колоністи набували досвіду, землеробство давало прибутки, поступово розвивалась промисловість. В кожному селі була школа, медичний пункт, церква, млини – вітряки, в Мемрику працював кооперативний магазин (І. Мартенс).

 

В селі Михайлівка працював музичний магазин та було торгівельне представництво з продажу сільськогосподарських машин. А в селі Котляревка був цегляний завод та паровий млин.  Пізніше, у часи радянської влади у них організували майстерню з ремонту сільськогосподарської техніки.

 

Процвітання відобразилось і на зовнішньому вигляді сел. Будувались великі садиби. У 1910 році в селі Михайлівка була збудована нова школа, яка вважалась однією з кращих в колонії, у 1898 році в селі була збудована нова церква Менонітського Братства.

 

А у 1897 році в селі Михайлівка побудований млин. Для будівництва використовувались передові технології: млин був оснащений вальцовими станками, 70-сильним двигуном та паровим котлом, було влаштовано керосинове освітлення. Млин став найбільшим для всієї колонії Мемрик.

 

Млин представляє собою високу цегляну двоповерхову будівлю з високим дахом. Млин побудований у еклектичній стилістиці, яка характерна для архітектури періоду кінця XIX – початку XX століття, але з неороманськими та неоготичними рисами, що привнесли колоністи з Німеччини. У 2012 році  фахівцями Донецького краєзнавчого музею млин був визнаний унікальним об’єктом науки і техніки, аналогів якому немає ні в області, ні в східній Україні. Згідно з наказом Міністерства культури від 18 квітня 2017 року № 322 Михайлівський млин внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятка архітектури, науки і техніки місцевого значення. Йому присвоєно охоронний номер.

 

Мемрикська колонія розвивалась ізольовано. У 1921 році радянська влада погодилася створити власну адміністрацію.

 

Під час революції колонія дуже постраждала. Багато селян було вбито, приватну власність розкрадено або знищено. Пізніше подібні страждання принесла громадянська війна, а за нею голод.

 

У 1927 – 1928 роках багато німців виїхали до США, Канаду. Положення колоністів стало різко погіршуватись. У 1930-х роках багато менонітів з колонії Мемрик відправили до таборів, а землю колишньої колонії було поділено між колгоспами. Кілька  менонітських родин виїхали до Німеччини.

 

У 1941 році німецьке населення було депортовано у Казахстан, Алтайський край без права повернення до рідних міст. Залишились у рідних краях лише  тільки жінки, які були у змішаних шлюбах та мали українські та російські прізвища.

 

На цьому історія німецьких поселень у Донецькій області практично завершилась.

 

Заборона на повернення була знята лише у 1955 році, проте до того часу колишні колонії були вже щільно заселені новими жителями.

 

Німецькі колоністи залишили добру пам’ять про себе, як про вмілих майстерних людей.

 

Важкою ношею на плечі усього народу лягла війна. Територія теперішньої Михайлівської ради знаходилась в окупації.

 

Під час війни у селі Михайлівка був розташований табір військовополонених. Усі вони були задіяні на будівництві шляху Донецьк – Красноармійськ, яка і зараз пролягає через село. Багато з військовополонених померли від хвороб та тяжкої праці, а інших розстріляли. Яка кількість військовополонених знаходилась у таборі невідомо, їх імена відновити не вдалось, у зв’язку з тим, що коли німці відступали вони знищили всі архівні документи.

 

Знайдені тіла загиблих воїнів захоронили у братській могилі. В шанування їм встановлено пам’ятник. Скульптура жінки з похиленою головою символізує гіркоту втрат. Біля підніжжя пам’ятника – меморіальна дошка з написом: «Вечная память героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины».

 

В селі проживало 62 учасника Великої Вітчизняної Війни, 47 з них були нагороджені бойовими нагородами.

 

У 1930 році на території сіл Михайлівка та Мемрик був організований колгосп  імені Тельмана. Першим головою був Кувалін Яків Сергійович.

 

З 1952 року до 1978 року колгосп імені Тельмана очолювала Герой Соціалістичної праці Юрген Лідія Федорівна. Під її керівництвом колгосп став міліонером. На протязі 35 років господарство неодноразово посідало перші місця по району й області з виробництва сільськогосподарських культур, м’яса, надою молока, вирощуванню овочей. Колгосп приймав участь у Всеукраїнських й Всесоюзних сільськогосподарських виставках. В ньому нараховувалося до 3000 голів крупної рогатої худоби, 25000 качок, 5000 курей. Пахотні землі займали 2,5 тис. га, існував фруктовий сад. В колгоспі працювало 430 чоловік. 62 колгоспника нагороджені урядовими нагородами, в тому числі: головний агроном Валентина Давидівна Загнібеда нагороджена орденом Трудового Червоного Знамені й Знаком Поваги (двічі), багатьма медалями; бригадир тракторної бригади Олексій Миколайович Моісеєнко – орденом Леніна, а механізатори Брагін І.А., Бондаренко В.І. і Печений Г.І. та доярки і птичниці: Віра Лисенко, Марія Іванусь, Ганна Голубець, Марія Славич, Ніна Ключкій, Парасковія Денисенко, Ксенія Мігаль, Ірина Зайцева, Анна Ізаак. – орденами і медалями.

 

З 1978 по 1984 роки колгосп очолював Слухай І.Є.

 

З 1984 року по 1990 рік колгосп імені Тельмана очолювала Ніна Іванівна Кулижко, яка продовжувала досягнення Юрген Л.Ф. Ніна Іванівна досягла значних трудових успіхів в економіці, будівництві об’єктів соціальної та житлово-будівельних сфер. Під її керівництвом в селі Мемрик були збудовані дитячий навчальний заклад, адміністративне приміщення контори, тваринний комплекс, житлові будинки по вулиці Шахтарській та Береговій. Ніна Іванівна Кулижко є почесним громадянином Покровського району.

З 1990 року по 1996 рік голови колгоспу мінялись, а з 1997 року очолив Куліш Павло Іванович.

 

В 2001 році було реорганізовано в ТОВ Агрофірму «Колос». Основний вид діяльності – вирощування сільськогосподарських культур.

 

 

У 1923 році була організована сільська рада. У 1938 році вона була перенесена в Михайлівку, в яку входило 12 сіл.

 

А з 1985 року до складу Михайлівської ради входять два села: село Михайлівка та Мемрик. Центром є село Михайлівка. Очолює сільську раду в.о. сільського голови Хрустальова  Олена Богданівна. Депутатський корпус – 14 депутатів. У сільської ради є свій герб. З 2013 року працює громадська організація «Сяйво 2013».

 

Село розташоване за 23 км. від районного центру міста Покровськ, за 7 км. від залізничної станції  Гродівка, за 200 км. від автошляху Донецьк – Київ.

 

Загальна площа сільської ради – 3175 га. Населення 1200 чоловік, кількість дворів – 447.

 

Сільська рада розташована в межах Донецького кряжу, територія якого характеризується широкими водорозділами, поверхня пересічена багаточисельними балками, ярами, долинами мілких річок.

 

В селі Михайлівка бере початок річка Солона, яка розділяє село на дві частини. В річці вода дуже мінералізована, гірко солона, а містами непридатна не тільки для вживання, а й для поливу городів. Також в селі знаходяться три ставки, один з яких влітку пересихає. В селі Мемрик знаходиться один ставок, гребля та Мемрикський ліс. В лісі переважно ростуть листяні породи дерев: ясен, клен, дуби, глід, дикі груші, шипшина, барбарис та інші. Мемрикський ліс славиться ботанічною пам’яткою «Сичин дуб», якому вже понад 500 років. Висота дуба становить 25 метрів, обхват стовбура 1,3 метри від землі – 5,1 метр. Віковічний дуб має велику екологічну та культурну цінність. В лісі та балках водяться куропатки, фазани, зайці, лисиці, ласки, куниці, тхір, косулі, кабани.

 

В водоймах водиться така риба: карп, окунь, карась, білий амур, товстолобик, сазан, щука та судак. А також водяться видри, ондатри, гадюки та дикі утки.

 

На території сільської ради здійснюює свою діяльність промислові підприємства: ПАТ ЦЗФ «Росія», шахта «Котляревська», Красноармійський комбікормовий завод. Сільськогосподарські підприємства: ТОВ АФ «Колос», і ПП Чайковська.

 

В селі Михайлівка діє Свято-Михайлівський храм, в селі Мемрик  – Космо-Діаміанівський храм.

 

Соціально-культурна сфера представлена такими об’єктами:

– 6 торгівельних організацій різних форм власності;

– два фельдшерсько-акушерських пункти;

– Михайлівський НВК;

– Мемрикський клуб;

– Михайлівська бібліотека (книжковий фонд 6,7 тис. екземплярів).

 

Робота цих закладів направлена на розвиток української національної культури, збереження духовності нашого народу, його історико-культурної спадщини та патріотичного виховання.

 

В селах Михайлівської сільської ради є свої традиції, обряди, свята. Вже традиційно стало проводити державні свята до Дня Незалежності України, до Дня Прапора та до Дня Конституції; мітинги пам’яті до дня Перемоги над нацизмом у другій світовій війні, визволення Донбасу та до дня захисника України.

 

У Мемрикському клубі традиційно проводяться святкування Нового Року, Різдва, Водохрестя та Масляної. Учасники художньої самодіяльності приймають участь у районних конкурсах та неодноразово отримували призові місця. Завідуюча клубом – Жабська М.С.

 

В Михайлівській бібліотеці вже стало традицією проводити Шевченківський тиждень, тиждень української писемності та мови, Всеукраїнський тиждень дитячого читання та інші заходи. Завідуюча бібліотекою – Бойко Т.А.

 

 

Найбільше багатство і гордість Михайлівської сільської ради – працьовиті і хазяйновиті, мужні і сміливі, талановиті й скромні люди. Михайлівська земля гордиться нашими земляками. Вона виростила героїв шахтарської праці.

 

Повні кавалери орденів «Шахтарська слава»: це брати Боклах В.І., Боклах І.І., Костів О.О., Біжик М.В., Фурман О.П. та Костів Г.О.

 

В Михайлівці проживають воїни – інтернаціоналісти: Драгнєв Г.В., Щербіна В.Г., Кухаренко М.М., Баклах В.М., Воронков М., Німець В.О., який нагороджений орденом «Червоної зірки». Але не всі вижили в Афганській війні. Іван Біжик при виконанні бойового завдання був тяжко поранений та помер. На його могилі з чорного граніту встановлено пам’ятник. Одна з вулиць нашого села носить його ім’я.

 

На території сільської ради проживають учасники АТО: Буряк В.В., Берездецький В.В., Кирильчук О.О. А також учасники ліквідації на Чорнобильській АС: Кушнір В.П., Бесараб В.А., Москаль В.І.

 

Серед наших односельців є справжні таланти. Це Щербіна А., Воронкова А., Хацько В., Скляр Д., брати Дробчаки та брати Аврамченки, які приймають активну участь у Всеукраїнських, обласних та районних конкурсах і завойовують призові місця. Боклах Іван зайняв I місце в конкурсі ім. Мірошниченка з боксу. Приймав участь в обласних чемпіонатах з важкої атлетики серед чоловіків до 23 років вагою 105 кг у 2016, 2017 р.р. та зайняв II та III місця. Боклах Олексій приймав участь в чемпіонаті України з боксу серед юнаків ( 2003-2004 р.р. народження) та зайняв I місце, став чемпіоном України з боксу. Корсаков Олег має нагороди у відкритому чемпіонаті Донецької області з кікбоксингу серед юніорів (I місце,), у чемпіонаті Донецької області з кікбоксингу WPKA ( I місце), у Всеукраїнському турнірі з кікбоксингу (I, III місця), у чемпіонаті України з аматорського кікбоксингу ВТКА серед юнаків та дівчат ( II місце ), у чемпіонаті України з кікбоксингу ВАКО серед юнаків та юніорів ( II місце ).

 

Саме вони творять історію, звершують подвиги, вирощують хліб.