Синьо-жовтий прапор вільної держави

Кожна держава прагне виявити себе і свою сутність у національних символах, якими є герб, прапор і гімн, 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, де в статті 20 визначено: «Державними символами України є Державний прапор України, Державний герб України І Державний гімн України».

Упродовж історичного становлення Української держави синьо-жовтий прапор був символом боротьби за національні та соціальні права українського народу. Стяг пройшов шлях від прапора Руської національної гвардії до національного символа незалежної країни, коли за часів Незалежності він став Державним Прапором України.

Українське синьо-жовте сполучення – одне з найдавніших. Походить воно від герба Галицько-волинського князівства: золотого лева в синьому полі, який з’явився в другій половині XIII ст. У 1410 році ополчення Львівської землі брало участь у Грюнвальдській битві під синьою корогвою із зображенням жовтого лева, що спирається на скелю.

З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького виробляли з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносили хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося під час європейської «весни народів». Уперше такий прапор замайорів у червні 1848 року на міській ратуші Львова. Відтоді полотнища в національних кольорах використовували під час Шевченківських та інших свят на Галичині, Буковині та Закарпатті.

На Наддніпрянщині це стало можливим після революції 1905–1907 років. Із падінням царату ті барви були вже загальновизнаною українською символікою. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді (Санкт-Петербурзі), а 29 березня в Києві під час Свята свободи українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами.

Перший український прапор на Донеччині підняли у місті Бахмут. Сталося це у 1917 році, таким чином визнаючи Українську Народну Республіку.

31 березня 1917 року учасники Українських зборів у Чернігові встановили український прапор і виконали «Ще не вмерла Україна». 1 квітня в Києві з ініціативи Центральної Ради відбулася понад 100-тисячна маніфестація, на якій тисячі солдатів-українців Київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: «Вільна Україна», «Вічна пам’ять борцям за волю», «Війна до перемоги». У Харкові, Полтаві, Катеринославі та інших містах України і за її межами відбулися подібні акції під синьо-жовтими прапорами. Влітку 1917 року під цим прапором вирушав на фронт перший український підрозділ – полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Тоді ж частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше – на есмінці «Завидний» з ініціативи керівника української ради корабля Івана Прокоповича.

Офіційно стяг затвердили 27 січня 1918 року в Тимчасовому законі про флот УНР. 29 квітня на есмінцях і лінкорах, що базувалися у Севастополі, підняли українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття стяга над українським Чорноморським флотом.

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові штандарти. 16 липня гетьман затвердив військовий прапор Української Держави. 13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західно-Української Народної Республіки синьо-жовтий стяг. За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.

Окупувавши Україну, більшовики карали за синьо-жовтий.

Українська військова організація та її наступниця Організація українських націоналістів також використовували національний прапор. Скажімо, в листопаді 1928 року українські активісти вивісили його із написом «УВО» до 10-річчя Листопадового чину у Львові над собором святого Юра. На початку 1930-х років з’явився гімн ОУН зі словами: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій». У квітні 1941 року Другий великий збір ОУН (б) визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором.

У другій половині ХХ століття синьо-жовтий пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Були поодинокі спроби піднести український прапор. 1 травня 1966 року над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Георгій Москаленко (студент вечірнього відділення наргоспу) та Віктор Кукса (робітник), які це зробили, планували викликати неабиякий резонанс – прапор мали побачити студенти і робітники заводу «Більшовик», що зранку збиратимуться в колони на першотравневу демонстрацію. Через 9 місяців КДБ знайшов сміливців. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму.

22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісив 4 національні прапори. 26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, а 22 травня того ж року – Шевченківське свято в Києві. 23 березня 1990 року він з’явився над Тернопільською міськрадою; 3 квітня – над Львівською ратушею; 24 липня – урочисто піднятий над Київською міською радою.

4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.